Лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози: α1-адреноблокатори

Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) залишається одним з найбільш розповсюджених захворювань у чоловіків похилого віку.

До основних критеріїв прогресування ДГПЗ відносяться: ступінь зниження максимальної швидкості потоку сечі; збільшення об’єму залишкової сечі; збільшення об’єму передміхурової залози; вік чоловіка та рівень простатичного специфічного антигена.

На сьогоднішній день існують різні варіанти фармакологічного лікування: монотерапія і комбінована терапія; хірургічне і малоінвазивне лікування, а також терапія «пильного очікування». Однак при відсутності абсолютних показань до оперативного лікування стандартом ведення пацієнтів з симптомами ДГПЗ є медикаментозна терапія. Одними із лідерів в лікуванні даної патології залишаються α1-адреноблокатори.

Препарати групи α1-адреноблокатори сприятливо впливають на динамічний компонент інфравезикальної обструкції, полегшуючи симптоми нижніх сечових шляхів, що було продемонстровано в плацебо-контрольованих дослідженнях тривалістю до 5 років (рівень доказовості 1, клас В). Вони не впливають на об’єм передміхурової залози, не зменшують ризик гострої затримки сечовипускання та оперативного втручання з приводу ДГПЗ, однак ефективність α-блокаторів може зберігатись більше 4 років (рівень доказовості 1, клас А).

Ефективність всіх α1-адреноблокаторів ідентична, а щодо переносимості, то у альфузозина і тамсулозина вона однакова і значно ліпша, ніж у інших лікарських препаратах даного класу (рівень доказовості 1, клас А).

Рандомізовані плацебо-контрольовані дослідження підтвердили перевагу α1-адреноблокаторів і фінастерида в порівнянні з плацебо у чоловіків, що страждають ДГПЗ (рівень доказовості 1, клас А). Хоч покращення спостерігається через кілька тижнів, статистично значуща ефективність в порівнянні з плацебо відзначається вже через кілька днів.

Розміри простати не впливають на ефективність α-блокаторів, але останні більш ефективні у пацієнтів з малою простатою (< 40 мл) при тривалому лікуванні.

Найчастішими побічними ефектами α-блокаторів є астенія, запаморочення та ортостатична гіпотензія. Хоча зниження артеріального тиску може бути корисним у пацієнтів з гіпертензією, воно обумовлює астенію і запаморочення. Вазодилатація найбільш характерна для доксазозина і теразозина на відміну від альфузозина і тамсулозина. Особливо чуттєвим до індукованої α-блокаторами вазодилатації виявляються пацієнти з серцево-судинними захворюваннями при вазоактивній терапії.

При виборі ефективного і безпечного α1-адреноблокатора все частіше віддається перевага тамсулозину (Флосину), оскільки при його застосуванні не потрібно коригувати дози ні для літніх пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями, ні для хворих із захворюваннями печінки і нирок. Для Флосина безпечний «ефект першої дози», характерний для доксазозина и теразозина та проявляється в різкому падінні артеріального тиску відразу після початку лікування. Він забезпечує тривале та повільне вивільнення тамсулозина, яке обумовлює контроль ірритативних і обструктивних симптомів сечовивідних шляхів 24 години на добу. Крім цього, препарат позитивно впливає на статеві функції чоловіка, збільшуючи лібідо, ерекцію, тривалість статевого акту та покращуючи оргастичні відчуття.
Количество просмотров: 1607.
Добавить комментарий