Ламивир

МНН: 
Код ATХ: 
J05AF05
Регистрационный номер: 
UA/8667/02/01
Срок действия регистрационного удостоверения: 
23.09.2013 до 23.09.2018
Название на английском: 
LAMIVIR

Склад

діюча речовина: 1 таблетка містить ламівудину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип B), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, опадрі білий 04F58804 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F05.

Клінічні характеристики

Показання

ВІЛ-інфекція у дорослих та дітей (у складі комбінованої терапії).

Протипоказання

Підвищена чутливість до препарату або до будь-яких компонентів, що входять до складу препарату.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовувати незалежно від прийому їжі. Лікування призначає спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Дорослі та діти віком від 12 років з масою тіла не менше 30 кг. Рекомендована доза – 1 таблетка (150 мг) 2 рази на добу або по 2 таблетки (300 мг) 1 раз на добу.

При переході з режиму 2 рази на добу на режим 1 раз на добу – зранку, перший прийом 300 мг потрібно зробити зранку. Якщо зручніший вечірній режим прийому, то потрібно у день переходу зранку прийняти 150 мг, а ввечері – 300 мг.

При переході з режиму 1 раз на добу на режим 2 рази на добу перші 150 мг необхідно прийняти зранку.

Діти з масою тіла від 21 до 30 кг. Рекомендована доза – ½ таблетки вранці та 1 таблетка ввечері, або 1 таблетка та ½ таблетки одночасно 1 раз на добу.

Діти з масою тіла від 14 до 21 кг. Рекомендована доза – ½ таблетки 2 рази на добу, або

1 таблетка 1 раз на добу.

Діти з масою тіла до 14 кг. Рекомендується приймати препарат у формі розчину для перорального застосування.

Діти

Даних щодо застосування препарату цій віковій категорії пацієнтів недостатньо.

Корекція дозування при захворюваннях нирок. У хворих із нирковою недостатністю концентрація ламівудину підвищується внаслідок зниження його кліренсу. Тому дози для лікування пацієнтів із кліренсом креатиніну менше 50 мл/хв слід зменшити. Дітям із нирковою недостатністю дозу зменшувати у тому ж процентному співвідношенні.

Кліренс креатиніну,

мл/хв

Початкова доза

Підтримуюча доза

від 30 до 50

150 мг

150 мг 1 раз на добу

менше 30

Оскільки необхідні дози нижче 150 мг, рекомендується застосовувати препарати ламівудину у формі розчину для перорального застосування

Корекція дозування при захворюваннях печінки. Необхідності у корекції дози у цьому випадку немає.

Корекція дозування для хворих літнього віку. Слід враховувати вищу частоту випадків зниження функції серця, печінки та нирок, наявність супутніх захворювань та застосування інших лікарських засобів.

Побічні реакції

З боку травної системи: нудота, блювання, біль у верхніх відділах живота, діарея; панкреатит, хоча зв’язок його з лікуванням до кінця не з’ясований; перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі.

З боку центральної нервової системи: головний біль, підвищена втомлюваність, безсоння або порушення сну, запаморочення, депресії, парестезії. Описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв’язок з лікуванням до кінця не встановлений.

З боку дихальної системи: кашель, назальні симптоми (закладеність носа, ринорея, чхання, свербіж у носі).

З боку гепатобіліарної системи: транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ), амілази в сироватці крові, гепатит.

З боку системи крові: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, істинна еритроцитарна аплазія.

З боку шкіри: висипання на шкірі, алопеція.

З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, міопатія, міозит, рабдоміоліз.

Інші: грипоподібний синдром, нездужання, гарячка, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк.

При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялося про випадки лактоацидозу, інколи летальних, асоційованих з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з перерозподілом жиру (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи втрату периферичної і лицьової підшкірно-жирової клітковини, підвищення внутрішньочеревного і вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і дорсоцервікальним накопиченням жиру (горб буйвола).

Комбінована антиретровірусна терапія асоційована з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінрезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія (див. розділ «Особливості застосування»).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлялося про випадки остеонекрозу головним чином у пацієнтів з підтвердженими ризик-факторами, запущеною ВІЛ-хворобою або довготривалою антиретровірусною терапією. Частота цього невідома (див. розділ «Особливості застосування»).

Передозування

Симптоми передозування: слабкість, нудота, блювання, посилення проявів побічних реакцій.

Лікування: промивання шлунка та кишечнику, застосування ентеросорбентів (активоване вугілля), симптоматична терапія. Можливе застосування гемодіалізу, але доцільність його застосування вивчена недостатньо.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Безпека застосування ламівудину вагітним не встановлена. За даними репродуктивних досліджень на тваринах, застосування ламівудину не зумовлювало тератогенності і не впливало на чоловічу та жіночу репродуктивну функцію. Хоча дослідження на тваринах не є цілком прогностичними для людини, дані, отримані у ході досліджень на тваринах, свідчать про можливий ризик ранньої загибелі ембріонів. Тому застосування ламівудину не рекомендоване до 14-го тижня гестації.

У період вагітності лікування препаратом допустимо тільки у тих випадках, коли можлива користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Повідомлялося про таку скороминущу побічну реакцію як підвищення рівня лактату у сироватці крові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій, у ВІЛ-негативних новонароджених, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази у період вагітності або пологів. Спостерігалися також проявлені із затримкою вади з боку нервової системи (артеріальна гіпертензія, судоми, аномальна поведінка). Ці дані не мають відношення до рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів для попередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.

ВІЛ-інфікованим матерям у будь-якому випадку не рекомендовано годувати немовлят груддю, щоб уникнути вертикальної передачі ВІЛ від матері до дитини.

Після перорального застосування ламівудин екскретується у грудне молоко людини в тих же концентраціях, у яких він був у плазмі (1-8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають у грудне молоко, матерям не рекомендується годувати дітей груддю.

Діти

Ламівудин у вигляді таблеток показаний для застосування дітям з масою тіла від 14 кг. Дітям віком від 3 місяців застосовують препарат у формі розчину для перорального застосування.

Особливості застосування

Препарат не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії.

Пацієнтам слід усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи ламівудин, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять застосовувати відповідні застережні заходи.

У пацієнтів, які лікуються ламівудином або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому потрібен ретельний нагляд лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями.

Ниркова недостатність: у пацієнтів із помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину у плазмі крові внаслідок зниження кліренсу. Тому дози для них слід зменшити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Потрійна терапія аналогами нуклеозидів: повідомлялося про високий рівень вірусологічної недостатності та появу резистентності на ранній стадії при сумісному призначенні ламівудину та тенофовіру дизопроксил фумарату та абакавіру, так само як і з тенофовіру дизопроксил фумарату та диданозину у режимі дозування 1 раз на добу.

Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, які приймали ламівудин. Однак не до кінця встановлено, пов’язані вони із застосуванням препарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль у животі, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування препаратом має бути припинене до моменту, доки діагноз панкреатиту не буде виключено.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при лікуванні ВІЛ-інфекції на тлі застосування окремих антиретровірусних аналогів нуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадки лактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з летальним наслідком. В основному ці випадки спостерігались у жінок. Клінічними ознаками, що можуть бути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія та раптове несподіване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное). Тому необхідно бути обережними при призначенні ламівудину всім пацієнтам, особливо тим, у кого наявні фактори ризику захворювання печінки. Якщо у пацієнта виникають клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності помітного збільшення трансаміназ), лікування препаратом необхідно припинити.

Мітохондріальні дисфункції: було продемонстровано, шо нуклеотидні та нуклеозидні аналоги invitro та invivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив нуклеозидних аналогів внутрішньоутробно або у постнатальному періоді. Серед побічних дій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто носили транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка підпала під вплив нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, має знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом та повністю досліджена на можливість виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках (горб буйвола) та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує можливість виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії. Існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на даний час невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів у сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів проводиться відповідно до клінічного стану.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystisjiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та при необхідності розпочати їх лікування. У становленні імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Опортуністичні інфекції: у пацієнтів, незважаючи на застосування антиретровірусних препаратів, можуть розвинутись опортуністичні інфекції та інші ускладнення ВІЛ-інфекції. Тому такі пацієнти повинні постійно перебувати під клінічним наглядом досвідчених лікарів.

Хвороби печінки: пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної Інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючими печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак погіршення хвороби печінки у таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Побічні реакції»)

Остеонекроз: хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу повідомлялися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суглобах або рухових порушеннях.

Ламівір не можна застосовувати із іншими препаратами, що містять ламівудин або емтрицитабін.

Профілактика інфікування після контакту з вірусом.

Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р.) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад, при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 годин) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У разі підвищеного ризику інфікування до схеми необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4-х тижнів. Незважаючи на швидке призначення антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж можлива.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Спеціальних досліджень з цього приводу не проводилося. Враховуючи можливі побічні ефекти з боку нервової системи, пацієнтів, які приймають ламівудин, слід попередити про можливість виникнення реакцій, що можуть негативно вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Препарат не слід приймати з будь-якими іншими лікарськими засобами, до складу яких входить ламівудин або емтрицитабін.

Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді.

Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з препаратами, що застосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад триметоприм). Інші активні речовини (наприклад ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Активні речовини, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно, не призводять до клінічно значимої взаємодії з ламівудином. Нуклеозидні аналоги (наприклад, диданозин), такі як зидовудин, не виділяються за допомогою даного механізму, і навряд чи взаємодіють з ламівудином (корекція дози не потрібна).

Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину при одночасному призначенні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Призначення триметоприму/сульфаметоксазолу 160 мг/800 мг (ко-тримаксозол) призводить до збільшення концентрації ламівудину у зв’язку з наявністю триметоприму в його складі. Однак якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму або сульфаметоксазолу. Результати одночасного застосування Ламівіру і високих доз ко-тримоксазолу для лікування пневмоній, спричинених Pneumocystiscarinii, а також токсоплазмозу не вивчалися.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Ламівір не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.

Метаболізм ламівудину проходить без участі ферменту CYP3A, що робить малоймовірною взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю даного ферменту (наприклад, інгібітори протеаз).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Лікарський засіб, який проявляє високу активність відносно ретровіру-сів, включаючи віруси імунодефіциту людини (ВІЛ). Потрапляючи у клітину, ламівудин піддається фосфорилюванню з утворенням трифосфатної сполуки – ламівудин-5-трифос-фату. Трифосфат ламівудину діє одночасно і як субстрат, і як інгібітор для зворотної транскриптази вірусів імунодефіциту людини (ВІЛ). Монофосфатна форма здатна включатись у ланцюги вірусної ДНК, внаслідок чого відбувається розрив ланцюгів з подальшою блокадою утворення вірусної ДНК і пригніченням вірусної активності.

In vitro ламівудин проявляє низьку цитотоксичність щодо периферичних лімфоцитів, лімфоцитарних та моноцитарно-макрофагальних ліній клітин та деяких інших клітин-попередників кісткового мозку. Ламівудин таким чином має in vitro високий терапевтичний індекс і добре переноситься, не зважаючи на те, що ВІЛ-1 швидко набуває стійкості до нього, для цього достатньо всього однієї ламівудинасоційованої мутації M184V. Оскільки стійкість розвивається досить швидко, ламівудин слід призначати тільки разом з іншими противірусними засобами. In vitro дослідження показали, що наявність мутації M184V гальмує розвиток стійкості до зидовудину та ставудину (за умови одночасної наявності не більше трьох зидовудин- або ставудинасоційованих мутацій). Комбінація ламівудину та зидовудину знижує кількість ВІЛ і збільшує кількість CD4-клітин. Останні клінічні дані свідчать про те, що ламівудин у комбінації з зидовудином або в інших режимах лікування, що містять зидовудин, значно знижує ризик прогресування хвороби та летальність від неї. Ламівудин широко застосовують як компонент антиретровірусної терапії разом з іншими антиретровірусними препаратами цього класу (інгібіторами зворотної транскриптази нуклеозидів) або інших класів (інгібітори протеаз, інгібітори зворотної транскриптази ненуклеозидів).

Фармакокінетика.

Всмоктування. Ламівудин швидко абсорбується з кишечнику, біодоступність становить 80-85 %. Після перорального застосування препарату максимальна концентрація ламівудину у сироватці крові досягається через 1 годину і при застосуванні у середній терапевтичній дозі (4 мг/кг/добу за 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1-1,9 мкг/мл.

Максимальна концентрація знижується при одночасному застосуванні з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі.

Розподіл. Середній об’єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення – 5-7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми крові. Обмежені дані свідчать про проникнення ламівудину у центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2-4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину у спинномозковій рідині та плазмі крові становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме.

Виведення. Середній системний кліренс ламівудину – близько 0,32 л/кг на годину, виводиться він головним чином із сечею (> 70 %) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (

Фармакокінетика ламівудину у дітей у цілому подібна до такої у дорослих. Але абсолютна біодоступність у дітей віком до 12 років нижча (55-65 %), а системний кліренс – вищий.

Імовірність несприятливої взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок обмеженого метаболізму, незначного зв’язування з білками та майже повного виведення препарату у незміненому вигляді.

Карциногенез, мутагенез: наявність мутагенного та карциногенного потенціалу ламівудину, за результатами досліджень, не підтверджується.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, капсулоподібної форми, двоопуклі, з написом «LVR» з одного боку і центральною рискою для поділу – з іншого.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 60 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у контейнерах з поліетилену високого тиску, закритих кришками з герметичною укупоркою фольгою, з вміщеним пакетиком із силікагелем. По 1 контейнеру разом з інструкцією для медичного застосування у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Ципла Лтд.

Місцезнаходження

Центральний офіс: Мумбаі Централ, Мумбаі – 400 008, Індія / Mumbai Central, Mumbai – 400 008, India.

Виробництво: Дільниці №№ L-139 – L-146, Верна Індастріал Естейт, Верна Салцетте,

Гоа – 403 722, Індія / Plot №№ L-139 – L-146 Verna Industrial Estate, Verna Salcette,

Goa 403 722, India.

Конец текста официальной инструкции

Дополнительная информация

Реклама препарата: 
реклама препарата Ламивир на территории Украины запрещена.
Фармакотерапевтическая группа: 
Противірусні засоби для системного застосування. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази.
Примечания
* - инструкция не переведена на русский язык. На странице предоставлена украиноязычная версия инструкции.
Количество просмотров: 36.