БЕТФЕР® -1А

Склад

діюча речовина: interferon beta-1а;

1 ампула (флакон) містить 6 000 000 МО (22 мкг) або 12 000 000 МО (44 мкг), або 1 шприц містить 12 000 000 МО (44 мкг) рекомбінантного інтерферону бета-1а людини;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), альбумін людини, натрію ацетат, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовтувата злегка опалесціююча рідина.

Фармакотерапевтична група

Імуностимулятори. Інтерферони. Інтерферон бета-1а.

Код АТХ L03A B07.

Фармакологічні властивості

Інтерферони є групою ендогенних глікопротеїнів, яким притаманні імуномодулюючі, противірусні та антипроліферативні властивості. Рекомбінантний інтерферон бета-1а являє собою амінокислотну послідовність, ідентичну природному людському інтерферону бета, яку одержують з використанням клітин ссавців (яєчники китайського хом’яка). Безпеку та ефективність інтерферону бета-1а оцінювали у хворих із рецидивуючим розсіяним склерозом при введенні в дозі 12 000 000 МО 3 рази на тиждень. Інтерферон бета-1а в дозі 12 000 000 МО знижував частоту (приблизно на 30 % протягом  2 років) і тяжкість рецидивів захворювання. За 4 роки зниження середньої частоти загострень становило 22 % у хворих, які одержували лікування порівняно з  пацієнтами, які протягом 2 років одержували плацебо, а наступні 2 роки по 6 000 000 МО або 12 000 000 МО Інтерферону бета-1а.

Механізм дії інтерферону бета-1а при розсіяному склерозі вивчений ще не в повному обсязі. Відомо, що інтерферон бета-1а сприяє обмеженню уражень центральної нервової системи (ЦНС), які є основою захворювання. Концентрації інтерферону бета після підшкірного і внутрішньом’язового введення рівноцінні. Після однократного введення в дозі 60 мкг максимальна концентрація при визначенні імунологічним методом становить близько 6-10 МО/мл і досягається в середньому через 3 години після введення. Після 4-кратного підшкірного введення в тій же дозі з інтервалом 48 годин спостерігалася помірна кумуляція (AUC збільшувалася приблизно в 2,5 рази). Фармакодинаміка не залежить від шляху введення. Після однократної ін’єкції у межах 24 годин підвищуються внутрішньоклітинна і сироваткова активність 2-5А синтетази і рівні бета-2 мікроглобуліну і неоптерину в сироватці крові, які поступово знижуються протягом двох днів. Внутрішньом’язове і підшкірне введення спричиняє однакові реакції. Після 4-кратного підшкірного введення з інтервалом 48 годин зазначені біологічні ефекти зберігаються, ознаки толерантності не розвиваються. Інтерферон бета-1а метаболізується в організмі і виводиться з жовчю і сечею.  

Клінічні характеристики.

Показання

Розсіяний склероз із рецидивуючим ремітуючим типом перебігу, що характеризується не менш, ніж двома загостреннями протягом попередніх 3 років з відсутністю ознак його безперервного прогресуючого перебігу між рецидивами.

Протипоказання

Підвищена чутливість до природного або рекомбінантного інтерферону бета, сироваткового альбуміну людини або інших компонентів препарату, період вагітності або годування груддю, тяжка депресія, суїцидальні тенденції, епілепсія при відсутності ефективної адекватної терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Необхідно дотримуватись обережності при одночасному застосуванні інтерферону бета-1а з препаратами, що мають вузький терапевтичний індекс і кліренс котрих значно залежить від цитохрому Р450, наприклад, протиепілептичними препаратами та антидепресантами.

Застосування препарату разом з кортикостероїдами або препаратами адренокортикотропного гормону (АКТГ) не вивчали, проте результати клінічних досліджень свідчать, що хворі на розсіяний склероз можуть під час рецидивів захворювання отримувати препарат у поєднанні з глюкокортикостероїдами (ГКС) або АКТГ. Несумісний з мієлосупресивними препаратами.

Особливості застосування

Хворих треба інформувати про те, що побічними діями інтерферону бета-1а можуть бути депресія і суїцидальні думки, з появою яких варто негайно звернутися до лікаря. У поодиноких випадках ці стани можуть призвести до спроб самогубства. Хворі з проявами депресії повинні знаходитися під наглядом, їм слід проводити відповідну терапію. При необхідності терапію слід припинити.

Пацієнтам із захворюванням серця, наприклад ішемічна хвороба серця або стенокардія, моніторувати слід клінічний стан на початку терапії. Симптоми грипоподібного синдрому, пов’язаного з інтерфероном бета-1а, можуть спричинити стрес для пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями.

До призначення препарату і на тлі лікування варто регулярно визначати активність АСТ, АЛТ і Оі-глутамілтрансферази. У випадку підвищення активності трансаміназ у сироватці крові слід проводити ретельний огляд та обстеження хворого. Препарат необхідно відмінити при значному підвищенні активності печінкових ферментів чи появі симптомів гепатиту. При відсутності клінічних ознак ушкодження печінки після нормалізації активності печінкових ферментів можна спробувати відновити терапію під ретельним контролем функції печінки. Клінічних даних про застосування препарату хворим з порушеною функцією печінки або нирок немає. Найбільш серйозні випадки часто спостерігалися при одночасному застосуванні інших препаратів або речовин, що асоціюються з розвитком гепатотоксичності або при наявності у пацієнта супутніх станів або захворювань (наприклад, злоякісних пухлин з метастазами, важких інфекційних захворювань або сепсису, алкогольної залежності).

З обережністю слід розпочинати лікування препаратом пацієнтів із серйозними захворюваннями печінки в анамнезі, з клінічно підтвердженими гострими печінковими захворюваннями та при підтвердженні надмірного вживання алкоголю або підвищення сироваткових рівнів АЛТ (більш ніж у 2,5 рази порівняно з ВМН). Лікування препаратом слід припинити у випадку розвитку жовтяниці або інших клінічних симптомів печінкових розладів.

Препарат може спричинити серйозні ушкодження печінки, включаючи гостру печінкову недостатність.

Під час лікування препаратами інтерферону бета повідомлялося про випадки нефротичного синдрому, які були наслідком різних нефропатій, включаючи колапсуючий фокальний сегментарний гломерусклероз, нефропатію з мінімальними змінами, мембранопроліферативний гломерулонефрит та мембранозну нефропатію. Ці випадки траплялися через різні проміжки часу під час лікування, навіть через кілька років після початку терапії.

Під час лікування препаратом рекомендується проведення регулярного моніторингу ранніх ознак та симптомів, таких як набряк, протеїнурія та ураження функцій нирок, особливо у пацієнтів з високим ризиком розвитку хвороби нирок. У разі розвитку нефротичного синдрому необхідно негайно розпочати відповідне лікування з розглядом доцільності припинення лікування препаратом. З обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю, а також із тяжкою мієлосупресією.

Пацієнтам із захворюванням щитовидної залози в анамнезі рекомендується регулярно перевіряти функцію щитовидної залози, в інших випадках – за клінічними показаннями.

Існують лише поодинокі дані про безпечність та ефективність застосування препарату неамбулаторним пацієнтам з розсіяним склерозом. Застосування препарату не вивчалося у пацієнтів з первинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу, тому його не слід застосовувати для лікування таких пацієнтів.

Можуть спостерігатися серйозні реакції гіперчутливості (поодинокі, проте в гострій і тяжкій формі, такі як бронхоспазм, анафілаксія та кропив’янка).

Існують повідомлення про випадки розвитку тромботичної мікроангіопатії, що проявлялась у вигляді тромботичної тромбоцитопенічної пурпури (ТТП) або гемоліко-уремічного синдрому (ГУС), причому деякі з цих випадків мали летальні наслідки. Тому під час лікування препаратом рекомендується уважно стежити за появою ранніх симптомів цих патологій, а саме – за розвитком гіпертензії та тромбоцитопенії, а також за ураженням функції нирок. У разі розвитку ТТП або ГУС потрібно негайно розпочати їхнє лікування і припинити застосування препарату.

Слід виявляти обережність при лікуванні хворих, у яких раніше спостерігалися судомні напади. Якщо епілептичні напади вперше з’явилися під час лікування препаратом, потрібно з’ясувати їхню етіологію і призначити протисудомну терапію перед тим, як відновити лікування інтерфероном бета-1а.

Під час застосування препарату у місці ін’єкцій може виникнути некроз. Для зниження ризику його розвитку слід кожен раз змінювати місце ін’єкції та ретельно дотримуватись правил асептики. Процедуру введення препарату самими хворими необхідно періодично контролювати, особливо якщо розвиваються місцеві реакції. При чисельних шкірних ушкодженнях застосування препарату слід припинити до їхнього загоєння. Пацієнти, які мають поодинокі ушкодження, можуть продовжувати лікування за умови, що розмір некрозу незначний.

Хворих слід попередити про здатність інтерферону бета викликати аборти. Під час лікування  необхідна ретельна контрацепція.

Під час лікування рекомендується визначати кількість лейкоцитів і тромбоцитів у периферичній крові, лейкоцитарну формулу, біохімічні показники, зокрема функціональні печінкові тести на 1-му, 3-му та 6-му місяці лікування. На початку лікування препаратом у дозі 12 000 000 МО ці дослідження потрібно проводити частіше.

У пацієнтів, які застосовують бета інтерферони, можливе утворення нейтралізуючих антитіл. Клінічне значення їх не встановлено. Якщо спостерігається недостатньо добра терапевтична відповідь на введення Бетферу®-1а і в пацієнта визначаються антитіла, лікар має переглянути доцільність продовження терапії.

Препарат практично не містить натрію.

Досвід застосування Бетферу®-1а дітям віком до 16 років з розсіяним склерозом відсутній, тому Бетфер®-1а не варто застосовувати для лікування хворих цієї вікової категорії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.Протипоказане.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Деякі несприятливі ефекти з боку ЦНС, зумовлені застосуванням інтерферону бета-1а, можуть впливати на спроможність пацієнтів до керування транспортними засобами і роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Спосіб застосування та дози

12 000 000 МО (44 мкг) – підшкірно 3 рази на тиждень. Хворим, які погано переносять препарат у цій дозі, слід призначати Бетфер^®-1а 6 000 000 (22 мкг) МО підшкірно 3 рази на тиждень. Лікування починати під контролем лікаря, який має досвід лікування розсіяного склерозу. Препарат вводити в один і той же час, бажано ввечері у визначені дні тижня.

На початку лікування препаратом для зниження несприятливих побічних ефектів рекомендується призначати 2 400 000 МО (8,8 мкг) протягом перших 2 тижнів лікування, протягом 3-4-го тижня по 6 000 000 МО (22 мкг), а починаючи з 5-го тижня і далі – по 12 000 000 МО (44 мкг). Не встановлено, як довго слід застосовувати препарат. Рекомендується оцінювати стан хворого не менше одного разу в 2 роки протягом 4 років від початку лікування. Рішення про продовження лікування повинен приймати лікар у кожному конкретному випадку.

Перед введенням препарату і протягом послідуючих 24 годин після його введення пацієнтам рекомендується застосовувати аналгетик-антипіретик для зниження активності грипоподібного симптому, зумовленого введенням препарату. Дані симптоми зазвичай спостерігаються протягом перших місяців терапії.

Пацієнти літнього віку за результатами показників виведення препарату не потребують коригування доз. Однак під час клінічних досліджень у достатній кількості пацієнтів віком від 65 років визначення відмінностей реакцій порівняно з молодими пацієнтами не проводилось.

Діти

Ефективність і безпечність застосування дітям не вивчали, у зв’язку з цим препарат не слід призначати пацієнтам даної вікової групи.

Передозування

Випадки передозування не описані.

Побічні реакції

Грипоподібні симптоми: головний біль, нудота, м'язові болі, біль у суглобах, біль у спині, кінцівках, артралгії, міастенія, підвищене потовиділення, пропасниця, озноб, загальна слабкість.

З боку травної системи: запор, діарея, блювання, втрата апетиту, біль у животі, анорексія, збільшення/зменшення маси тіла, гепатит з або без жовтяниці, печінкова недостатність, аутоімунний гепатит, інтерферон-бета потенційно може спричинити серйозні ураження печінки. Механізм розвитку цієї рідкісної дисфункції, яка супроводжується клінічними проявами, поки ще не вивчена. Більшість випадків важкого ураження печінки спостерігалося протягом перших 6 місяців лікування. Специфічні чинники ризику розвитку цього стану не встановлені. У разі розвитку жовтяниці або інших клінічних проявів розладів функції печінки лікування препаратом слід припинити.

З боку ЦНС: тимчасові неврологічні симптоми (такі як гіпестезія, м’язовий спазм, парестезії, труднощі з пересуванням, м’язово-скелетна скутість), які можуть бути схожі на загострення розсіяного склерозу, запаморочення, неспокій, безсоння, мігрень, порушення координації, запаморочення, відчуття тривоги, в окремих випадках – депресія, суїцидальні тенденції, деперсоналізація, судомні напади.

З боку серцево-судинної системи: вазодилатація, аритмії, гіпертензія, синдром підвищеної проникності капілярів при моноклональній гамопатії в анамнезі, сильне серцебиття.

З боку крові (лабораторних показників): можливі нейтропенія, анемія, тромботична мікроангіопатія, включаючи тромботичну, тромбоцитопенічну пурпуру, панцитопенія, тромбоемболічні ускладнення. Підвищене утворення аутоантитіл. Збільшення рівня білірубіну крові, гіпоглікемія. Можливі реакції гіперчутливості, зміни показників лабораторних досліджень (лейкопенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, підвищення АсАТ, АлАТ, Оі -глутамілтрансферази і ЛФ). Ці зміни зазвичай виражені незначно, мають зворотний та безсимптомний характер.

З боку органів зору: ретинальні судинні порушення (наприклад ретинопатія, «ватні» плями на сітківці та обструкція ретинальной артерії або вени), порушення зору, кон'юнктивіт.

Місцеві та шкірні реакції: свербіж, висипання, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема і шкірні реакції, схожі на поліморфну ексудативну еритему, синдром Стівенса Джонсона, запалення у місці ін'єкції, абсцес у місці ін’єкції, запалення підшкірно-жирової тканини у місці ін’єкції, порушення пігментації шкіри, атрофія шкіри у місці ін’єкції, еритематозне або макулопапульозне висипання, гіперемія шкіри.

Реакції у місці ін’єкції: почервоніння, припухлість, затвердіння, блідість шкіри, болючість, дуже рідко – некроз у місці ін’єкцій, який, як правило, не потребує відміни препарату та додаткового лікування.

Системні прояви: анафілактичні реакції, медикаментозний червоний вовчак, інфекції, синдром Стівенса Джонсона.

З боку дихальної системи: інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель, диспное, біль у грудях.

З боку сечостатевої системи: гемолітичний уремічний синдром, нефротичний склероз, гломерулосклероз, менорагії, метрорагії, затримка/нетримання сечі, протеїнурія, імперативні позиви до сечовипускання, дисменорея, імпотенція, периферичні набряки.

З боку органів слуху: біль у вухах, синусит.

Ендокринні порушення: можуть спостерігатися порушення функцій щитовидної залози (гіпотиреоз або гіпертиреоз).

Інші порушення: рідко спостерігається алопеція.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла при температурі від 2 до 8 ВєС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 6 000 000 МО або 12 000 000 МО в ампулі. По 5 або 10 ампул у пачці з гофрованою вкладкою або з полімерною вкладкою з плівки полівінілхлоридної для розміщення і фіксації ампул.

По 6 000 000 МО або 12 000 000 МО у флаконі. По 5 або 10 флаконів у пачці з полімерною вкладкою з плівки полівінілхлоридної для розміщення і фіксації флаконів.

По 12 000 000 МО у шприці або ампулі. По 5 шприців або по 5 ампул у блістері з плівки ПВХ. По 2 блістери у пачці.

Категорія відпуску

За рецептом. 

Виробник

ПрАТ «БІОФАРМА», Україна (6 000 000 МО або 12 000 000 МО);

                    ТОВ «ФЗ «БІОФАРМА», Україна (12 000 000 МО).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Україна, 03680, м. Київ, вул. М.Амосова, 9;

Україна, 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 37.